Minds of the Movement

Ольга Сагайдак та Амбер Френч

30 червня 2022

«Коли ти щось робиш, тільки через деякий час можна напевно зрозуміти, якою була справжня мета. Поки що ми розглядаємо цей проект як документацію скоєних злочинів, війни, повсякденного життя українців та їхніх міст… Йдеться про створення величезної бази даних українських культурних цінностей… І це не тільки українська спадщина, це європейська спадщина.»

- Ольга Сагайдак, культурна активістка, провідна діячка українського світу мистецтва

У моїй першій публікації я поділилась надихаючими розповідями про немілітарний цивільний захист музеїв в охопленій війною Україні. Я також аналізувала міжнародний заклик українських митців бойкотувати російські об’єкти культури та наближених до Путіна митців. У цьому дописі я детально розповім про те, що в інших публікаціях називала «документальним спротивом», спираючись на нещодавнє інтерв’ю з українською культурною діячкою Ольгою Сагайдак.

Документальний спротив – це коли люди, щодо яких вчиняється агресія, фіксують несправедливі чи незаконні дії свого агресора за допомогою різних технік архівування. Ці люди можуть поширювати докази у спробі обернути несправедливість проти агресора та/або забезпечити законність і відшкодування збитків у постконфліктних судових процесах.

Не привертаючи до себе зайвої уваги, ненасильницька тактика документального опору каталогізує акти геноциду та інші військові злочини, вчинені авторитарними лідерами. Цікаво, що під час інтерв’ю з Ольгою я дізналась, що український світ мистецтва документує маловідомий, але дуже частий наслідок війни: знищення та пограбування мистецтва руками солдат-окупантів.

Способи збору та розповсюдження документації

Ще вісім років тому, коли росіяни почали протиправну анексію Донбасу та Криму, кримські татари та інші групи в Україні почали вести традиційний документальний опір військовим злочинам росіян, який перейшов у сталу практику. Розмовляючи навесні з Ольгою в Українському культурному центрі в Парижі, я не здивувалась, дізнавшись, що багато активістів були ув’язнені та піддані тортурам за свої дії.

На відміну від традиційного документального опору, у культурному цікавим є те, що він менш загрозливий для окупанта, але все ще слугує ефективним засобом комунікації та важелем впливу для антиокупаційних рухів.

З 24 лютого цього року, коли бомби почали падати на східні міста України, Український інститут у Києві почав збирати інформацію у величезну спільну базу даних, де кожен рядок присвячено українській культурній пам’ятці чи музейній колекції, знищеній чи пограбованій під час війни. 26 квітня, коли я брала інтерв’ю у Ольги, налічувалось 150 рядків. Станом на 30 червня кількість рядків зросла до понад 350.

Щоб задокументувати ці руйнування, Український інститут співпрацює з великою кількістю фотографів, а також звичайними людьми, які живуть поблизу культурних об’єктів по всій Україні. Вони надсилають до Інституту фотографії, інформаційні статті та інші деталі, які важливі при ідентифікації та встановленні обставин пограбування, знищення або руйнування.

Нещодавня роль моєї співрозмовниці, як представника Українського інституту у Франції, та її колег полягала в організації регулярних виставок для демонстрації зібраних фотографій та відеозаписів (а також протестного мистецтва). Я відвідала одну з таких виставок в Українському культурному центрі в Парижі, який є одним із кількох майданчиків, де відбуваються їх проекти.

Електронна база даних культурних пам’яток та колекцій не розрахована на широке поширення. Однак ці дані підживлюють проект Українського інституту «Листівки з України», який розповсюджує листівки з фотографіями культурних об’єктів «до» та «після» бомбардувань. Зображення прості, але переконливі (дивіться зображення вище).

Правдива риторика як спротив

Сьогодні в нашому розпорядженні є широкий спектр цифрових інструментів, які роблять тактику традиційного та культурного документального спротиву дуже доступною для ненасильницьких рухів у всьому світі. Смартфони, соціальні медіа-платформи та хмарні технології для зберігання величезних масивів інформації — усе це найкращі друзі прибічників документалістики (але, звичайно, вони повинні вживати заходів цифрової безпеки). І хоч документація не так привертає увагу, як марші та протести, але це абсолютний прояв спротиву. Чому?

Риторика правди допомагає вирівняти умови гри між жертвами, з одного боку, та їхніми агресорами, з іншого, для яких приховування правди є основною метою, особливо під час війни. Ми бачимо, на що піде путінський режим, щоб контролювати російський наратив про війну, боячись втратити внутрішню політичну підтримку. А у випадку з ініціативою «Листівки з України» зображення варте тисячі слів...

Культурний документальний спротив дозволяє українцям отримати важелі впливу на домінуючий російський наратив про війну. Цей важіль [поки що] не є ефективним для припинення війни, але дає змогу українцям відкрити правду про те, що відбувається, для решти світу та для майбутніх поколінь. Більш того, українці документують діяння російської армії і для самих росіян, і це є ключовим фактором для послаблення внутрішньої підтримки Путіна.

Зміна наративу вже допомагає запустити рішучі дії на користь України. Міжнародний бойкот російських культурних продуктів і російських митців, наближених до Путіна, набирає розмаху, не кажучи вже про те, що Україна нещодавно отримала статус кандидата на членство в ЄС.

Перевага на полі бою

Українці перебувають на асиметричному полі бою з чисельною та мілітарною перевагою російських військ. І наразі немає жодної політичної основи для забезпечення міжнародного захисту культурної спадщини в окупованих країнах. Вже надто пізно вивозити колекції, щоб прихистити їх в закордонних музеях.

Я вважаю справді сміливим те, що, зіткнувшись із, здавалося б, нездоланими перешкодами, українська мистецька спільнота вживає сміливих дій, щоб зберегти величезну культурну спадщину своєї країни, як у країні, так і за її межами. Адже, як влучно каже Ольга, «Ця війна — війна культур». Єдиною мовою путіна є насильство. Українці вже десятиліттями вільно володіють мовою немілітарного протистояння. Ставлячи культуру на ключову позицію в боротьбі проти окупації, українці можуть змістити конфлікт туди, де вони можуть отримати перевагу на полі бою.

Ольга Сагайдак

Ольга Сагайдак, українська культурна активістка, арт-менеджер та куратор, яка зараз живе в Парижі. Вона була членом, а потім і головою Наглядової ради Українського інституту в Києві з 2019 по 2022 роки. З початку російського вторгнення в Україну 2022 року, вона є представником Українського інституту у Франції. Як культурна діячка вона ініціювала та зараз курує проект «Українська весна» (PRINTEMPS UKRAINIEN) в Українському культурному центрі в Парижі. Також вона є співзасновницею благодійного фонду «Мистецькі надра» (Dofa Fund), який пропонує мультидисциплінарні форуми для створення зв’язків і співпраці між регіонами України. Ольга також є співзасновницею громадської організації «Коаліція дієвців культури».

Амбер Френч

Амбер Френч є редакційним радником у Міжнародному центрі ненасильницьких конфліктів і наразі перебуває в Парижі, Франція. З моменту приєднання до ICNC у 2014 році, вона керувала розробкою та управлінням редакційними та медійними ініціативами ICNC. Амбер очолювала розробку блогу Minds of the Movement, співредактором якого вона є. У 2016 році вона курувала запуск веб-сайту Nonviolent Conflict News, агрегатора новин про громадянський спротив у всьому світі. Вона також заснувала та керує компанією ICNC Press, яка наразі випустила дев’ять книжок в Інтернеті та в друкованому вигляді. Раніше Амбер працювала редактором видання Джерело міграційної інформації Інституту міграційної політики та журналу ЮНЕСКО/Інституту Макса Планка New Diversities.

Контакт:  afrench@nonviolent-conflict.org

Переклад Анни Грудзицької

Olga Sagaidak

Olga Sagaidak is a Ukrainian cultural activist, art manager, and curator. Since the beginning of the Russian invasion of Ukraine in 2022, she has been representing the Ukrainian Institute in France. As a cultural activist, she initiated and now curates for the Ukrainian Spring project (Printemps ukrainien) at the Ukrainian Cultural Center in Paris. Previously, Olga co-founded the charitable foundation The Depths of Art (Dofa Fund).

Read More

Amber French

Amber French is Managing Editor of Minds of the Movement and Editorial Advisor at the International Center on Nonviolent Conflict. She is currently based in Paris, France, where she teaches classes on nonviolence, politics, and diplomacy at two universities and serves on the editorial board of Alternatives non-violentes. Amber is also a French to English translator and frequent contributor to Minds of the Movement and a number of French journals.

Read More