Minds of the Movement
An ICNC blog on the people and power of civil resistance
Виставка Українського культурного центру, Париж, Франція, Травень 2022. Поширення мистецтва протесту проти війни путіна демонструє лише верхній, видимий рівень немілітарних дій, які чинить український світ мистецтва в боротьбі проти окупації. Авторство: Амбер Френч.
Ольга Сагайдак та Амбер Френч
This article is also available in English (here).
Cet article est également disponible en français (here).
Я познайомилась з Ольгою Сагайдак в травні поточного року в Українському культурному центрі в Парижі. У великій вітальні, де я проводила наше інтерв’ю, стіни від підлоги до стелі були вкриті приголомшливими фотографіями воєнних руйнувань та вуличним мистецтвом на знак протесту проти вторгнення путіна в Україну 2022 року. У мене всередині защемило, коли, нахилившись, щоб ближче розглянути один антивоєнний малюнок, я зрозуміла, що його намалювала рука української дитини.
Дивлячись на цю панораму — приголомшливу як візуально, так і емоційно — я дізналась про сміливі спроби українського світу мистецтва чинити ненасильницький опір окупації. У цій публікації я ділюсь знаннями Ольги Сагайдак про беззбройний захист культурних об’єктів цивільним населенням в Україні. Також я досліджую заклик української мистецької спільноти до міжнародного бойкоту російської культури. В наступному дописі я розповім про культурне документальне протистояння: систематичне фіксування руйнувань окупантами культури окупованої країни як спосіб відкрити правду та, можливо, отримати компенсацію після закінчення війни.
Точка зору культурної активістки
Українському культурному центрі. Авторство: Амбер Френч.
Ольга Сагайдак з Києва, вона працювала в Наглядовій раді Українського інституту, організації культурної дипломатії, заснованої Кабінетом Міністрів у 2017 році. Коли 24 лютого 2022 року російська армія вторглась в Україну, робота Інституту вибухнула новими вимірами, новими викликами та жахливо високими політичними ставками.
Досвід моєї співрозмовниці у світі мистецтва варіюється від вивчення історії мистецтва та співволодіння аукціонним домом до співзасновництва благодійного фонду, який розвиває зв’язки, поєднуючи схід, південь та «самий захід» України через мистецтво та культуру. Але перш за все, вона ідентифікує себе як дієвиця культури.
Натисніть, щоб збільшити. Українському культурному центрі. Авторство: Амбер Френч.
На початку березня, наступного дня, після того як Ольга приїхала в Париж з родиною, вона, разом з колегами, що опинились в Парижі через війну або вже деякий час проживали у Франції, зібрались в Українському культурному центрі, щоб запропонувати свої компетенції на волонтерських засадах. Колективом було вирішено посилити голос українців через мистецтво та побудувати культурний міст із французькою громадськістю. Їх наміром є спонукати французів протистояти російському імперіалізму.
Ольга вважає, що культура відіграє провідну роль в цій війні в Україні, саме тому її намагаються знищити. Що ще важливіше, вона розуміє, яким чином культурний спротив може згуртувати українське суспільство та послабити підтримку путіна. Вона чітко резюмувала для мене: «Ця війна є війною культур».
Немілітарний громадський захист об'єктів культури України
Натисніть, щоб збільшити. Проект Українського інституту «Листівки з України». Цей музей, історична пам’ятка, був побудований у 1972 році та знищений російською артилерією 7 травня 2022 року. Однак його колекція знаходиться у безпечному місці.
Авторство: сайт Українського інституту.
Одним із засобів протистояння українцями окупації є беззбройний громадський захист культурних об’єктів. В заходах зазвичай приймають участь співробітники музеїв та місцеві волонтери, які евакуюють колекції творів мистецтва (у тому числі під час бомбардування), та/або залишаються на місці з колекціями, щоб протистояти російському вторгненню та запобігти розкраданню. Ольга розповіла, що майже всі директори музеїв, яких вона знає, залишаються на місці зі своїми колекціями.
На відміну від ініціатив громадських організацій, ці заходи є, як правило, добровільними ініціативами звичайних людей. Моя співрозмовниця уточнила, що часто співробітники музею не звертаються по зовнішню допомогу і не афішують факти евакуації з міркувань безпеки.
В результаті, у відкритому доступі не так багато інформації про беззбройний громадський захист культурних об’єктів. Адже українські міста досі знаходяться під загрозою окупації. Ольга, однак, дозволила собі поділитися зі мною подробицями щодо двох музейних колекцій, які уникли знищення та пограбування завдяки беззбройному громадському захисту.
У Харківському літературному музеї, розташованому неподалік від російського кордону, співробітники почали пакувати та перевозити колекцію ще до вторгнення 24 лютого. Директор музею Тетяна Пилипчук після вторгнення ще деякий час залишалася в музеї. Працівники музею і досі організовують культурні заходи у сховищах чи на станціях метро, відмовляючись переривати роботу через окупацію.
Недалеко від Харкова, Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди був знищений 7 травня. Проте, завдяки співробітникам та волонтерам громади, колекцію було перевезено в інше місце до того, як впали бомби.
Під окупацією зараз знаходиться багато українських музеїв у Маріуполі, Херсоні, Бердянську, Донецьку та Луганську. На жаль, незважаючи на значні зусилля щодо організації захисту, російським солдатам, за різними повідомленнями, все ж вдалося пограбувати та вивезти в росію понад 2000 цінних експонатів. (Завтра докладніше про те, як світ мистецтва вирішує цю проблему через ненасильницький опір.)
Бойкот російських культурних продуктів і митців, наближених до Путіна
Президент росії Володимир Путін присвоює звання Героя праці диригенту та художньому керівнику Валерію Гергієву, директору Маріїнського театру, травень 2013 року. Авторство: Kremlin.ru via Wikipedia.
Окрім місцевого немілітарного супротиву для збереження культури, український світ мистецтва закликає також до міжнародного бойкоту російської культури. Чому? Ольга висловлює це краще:
«Це спосіб підтримати Україну. Звісно, існує багато знакових постатей російського походження, важливих для історії, але зараз, блокуючи цей культурний вплив, ми блокуємо передачу небезпечних імперіалістичних ідей майбутнім поколінням. Багато молодих російських чоловіків навіть не знають, куди їх відправляють і чому. Їхні матері втрачають своїх синів і не можуть навіть побачити тіла, щоб знати напевне, яка була їхня доля. Отже, мова йде про культуру, зокрема, як ми піклуємося про людей у нашій країні, як ми піклуємося про наші родини. Вбивства, крадіжки, пограбування – все це про культуру та освіту.»
Непросто закликати до бойкоту російської культури в такій країні, як Франція, де російські музика, мистецтво, балет та театр надзвичайно популярні. Але, як зазначає Ольга, важливо заблокувати російську культуру та підштовхнути людей виступити проти війни – саме в теперішніх обставинах. Українські дієвці культури не закликають знищувати російську культуру, як роблять це росіяни з українською, вони закликають людей зупинитися і подумати про те, що означає споживати російську культуру в умовах путінської війни.
Наразі бойкот набув певного міжнародного розмаху. У березні Міжнародний кінофестиваль у Вільнюсі (Литва) скасував усі російські кінопокази і натомість транслював фільми українських режисерів. Багато російських діячів культури, наближених до путіна, втратили ангажементи в різних частинах світу. Одним з таких є Валерій Гергієв, який нещодавно був звільнений з посади головного диригента Мюнхенського філармонічного оркестру (Німеччина).
Єдиний життєздатний варіант збереження культури
Документи, що регламентують культурну політику під час війни, були створені після Другої світової війни. Ці норми, оприлюднені Організацією Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), є дещо застарілими, і суттєво стримують міжнародне втручання у захист культурних об’єктів. Іноземні музеї не можуть прихистити у себе колекції, які перебувають під загрозою. Адміністративні та матеріально-технічні аспекти такої ініціативи майже унеможливлені.
Таким чином, паралельно з немілітарним опором, який чинить український світ мистецтва, Ольга та її колеги наразі просувають нові наративи захисту культурної спадщини під час війни. Вони проводять регулярні зустрічі з представниками ЮНЕСКО в Парижі, пропонуючи вжити заходів з цього питання. На жаль, поки що дискусії ведуться лише між професіоналами, а не на рівні прийняття рішень. Ольга каже, що це буде дуже тривалий процес, оскільки міжнародні організації дуже повільні.
_
У своєму наступному дописі я зупинюся на культурному документальному протистоянні, яке я визначаю як збір доказів культурних злочинів, які чинять окупанти, руйнуючи та грабуючи. Ця документація здійснюється тими людьми, щодо яких вчиняється агресія, для встановлення правди про воєнні злочини та досягнення справедливості в судових процесах.
Ольга Сагайдак
Ольга Сагайдак, українська культурна активістка, арт-менеджерка та кураторка, яка зараз живе в Парижі. Вона була членом, а потім і головою Наглядової ради Українського інституту в Києві з 2019 по 2022 роки. З початку російського вторгнення в Україну 2022 року, вона є представником Українського інституту у Франції. Як культурна діячка вона ініціювала та зараз курує проект «Українська весна» (PRINTEMPS UKRAINIEN) в Українському культурному центрі в Парижі. Також вона є співзасновницею благодійного фонду «Мистецькі надра» (Dofa Fund), який проводить мультидисциплінарні форуми для створення зв’язків і співпраці між регіонами України. Ольга також є співзасновницею громадської організації «Коаліція дієвців культури».
Амбер Френч
Амбер Френч є редакційним радником у Міжнародному центрі ненасильницьких конфліктів і наразі перебуває в Парижі, Франція. З моменту приєднання до ICNC у 2014 році, вона керувала розробкою та управлінням редакційними та медійними ініціативами ICNC. Амбер очолювала розробку блогу Minds of the Movement, співредактором якого вона є. У 2016 році вона курувала запуск веб-сайту Nonviolent Conflict News, агрегатора новин про громадянський спротив у всьому світі. Вона також заснувала та керує компанією ICNC Press, яка наразі випустила дев’ять книжок в Інтернеті та в друкованому вигляді. Раніше Амбер працювала редактором видання Джерело міграційної інформації Інституту міграційної політики та журналу ЮНЕСКО/Інституту Макса Планка New Diversities.
Контакт: afrench [at] nonviolent-conflict [dot] org
